Лося
Історія мазярства. Його продаж
A świat się zmienia… Niektóre informacje praktyczne mogą okazać się nieaktualne!
Чоловіки часто їздили у Венгрію (Угорина). Через деякий час вони почали потягами робити склади, з яких набирали мазь та розвозили на короткі дистанції.
Їздили тільки двоє людей – це було важливим правилом, якого дотримували всі продавці. Що цікаво, кожен мазяр мав свій власний шлях, яким інші могли скористатись, лише домовившись із його власником. Наприклад, у 1934 році в дорогу вирушило 335 мазярських возів. Їх власники відвідали не тільки територію Польщі, а й Литву, Латвію, Росію та Україну.
Хлопці віком 12-13 років, продовжували справу батька. Вони ставили велику бочку з маззю на віз, та вручну тягали його у близькі села. Заробляли чималі кошти.
Процвітання мазярського діла мало суттєвий вплив на зміну життя селян. Сім’ї, де займались продавали мазь були багатими. Їхні будинки кардинально відрізнялись від звичайних, сільських. Адже, чоловіки приїжджаючи з Європи, привозили проекти та будували такі ж житла. Вони мали два поверхи, до того ж з каменю, у той час, коли інші мешканці сіл жили у бідності. Жінки мали дорогі, оздоблені наряди. Щоб похизуватись ними одна перед одною, заводили судебні справи, через коханців, щоб бодай у суді похизуватись своїм вбранням.
Убогі лемки
Лемки, які не займались мадярством жили дуже бідно. Одяг носити звичайний, місцями порваний. Нарядний одіж вдягали виключно на великі свята. Жінка за все життя шила один раз корсет, на своє весілля. Тому що, не було ні коштів, ні часу для пошиття іншої одежі.
Вишивка на сорочках була тільки на сокровенний місцях – шия, зап’ястя та живіт. Саме через ці місця входить Божий дум, запевняли лемки. Головні убори свідчили про високий чи низький статус особи. Лемки через бідність виготовляти власноруч ложки, навички запозичили у циганів.
Dodaj komentarz