Лося
Історія мазярства. Його продаж

Автор/авторка: Сніжана Коршовська
Попит на господарську мазь був шалений, адже її використовували, практично, у всьому. Чоловіки запрягали коней та вирушали у довгу дорогу – від березня до листопада їх не було вдома.
фот: Сніжана Коршовьcка
Лося. Історія мазярства. Його продаж
Вони ставили велику бочку з маззю на віз, та вручну тягали його у близькі села.

У повсякденні всі використовують мастило у господарстві, але чи задумувався хтось, де бере початок це ремесло? Сьогодні ви дізнаєтесь більше про виготовлення мастила, його продаж по всій Європі, унікальні костюми дружин мазярів та їх побутове життя.

Лемки – унікальний народ, який славиться ремеслом виготовлення мастила. На кінці 19 початок 20 століття лемки зацікавились нафтою. Спершу селяни змащували сирим продуктом дерево, для того, щоб різні жуки не поїдали його. Нафта виявилась хорошим захистом для деревини, тому лемки почали думати як ще використовувати цю продукцію. У селі Лосі (Łosie) нафти було більше, аніж чистої води. Саме це село є батьківщиною мазярства. Виготовленою маззю переважно мастили осі возів, але вона мала і широке застосування в домашньому господарстві. Що цікаво, у процесі виготовлення, лемки отримували й бензин, але тоді ним ще не користувались.

Мазь виготовляли з другої половини 19 ст. Цю таємницю вони ніколи не розповідали, через що дуже розбагатіли, бо справою займались тільки деякі сім’ї у селі. Була пословиця «Хто не смолит, тот не едит». Якщо не потурбуєшся, то далеко не поїдеш.

Мазярство і детярство

З десталяції сухого дерева лемки отримували мазь – детярство. Селяни викопували глибоку яму, та складали всередину живицю– поранена сосна. На декілька діб господарі щільно закривали поверхню ями, Всередині через високу температуру, деревина починала тліти, через що виходила смола. Рідина через трубку скапувала у ємкість. Перша частина рідина – тремпентина, але її ніде не використовували. Так звана, перша фракція. З другої частини рідини – друга фракція, виготовляли ліки. Дьоготь славився як лікувальна рідина. Її використовували для загоєння ран, хворі вважали, що неприємний запах відштовхує злі духи, які засіли у них. З третьої фракції вже виготовляли мазь, яка прославилась по всій Європі. Вона була густою. Також з неї робили невеличкі смоляні шаріки, які використовували у побуті. Наприклад, для пошиття взуття та оздоблення підков коней. Смолою обробляли шнурки для взуття, щоб нитки тримались купи.

Цікавим фактом є те, що в тогочасному шампуні не було дьогтю, бо він міг обпалити шкіряний покрив голови. Натомість, використовували березовий дьоготь. Він має іншу консистенцію та запах, біль приємніший, аніж стандартний дьоготь з живиці(пораненої сосни).

Продаж мазі

Лемки передавали цю справу по спадковості – від батька до сина. У кожній сім’ї був чоловік, який займався виготовленням та продажем мазі. Цією справою займались виключно у селі Лосі, адже його жителі просто не дозволяли іншим виготовляти мазь, вважали, що тільки вони мають на це право.

Попит на господарську мазь був шалений, адже її використовували, практично, у всьому. Чоловіки запрягали коней та вирушали у довгу дорогу – від березня до листопада їх не було вдома. Продавців почали називати «мазярами», через гучні викричи «Мазі, мазі».

Czytaj dalej - strony: 1 2

Читати більше про околицю:

Dodano: 26 kwietnia 2022; Aktualizacja 29 kwietnia 2022;
 
Dodaj komentarz
(Dozwolone typy plików: jpg, gif, png, maksymalny waga pliku: 4MB.)
(wymagany, niepublikowany)
Wszystkie materiały zamieszczone na naszym portalu chronione są prawem autorskim. Możesz skopiować je na własny użytek.
Jeśli chcesz rozpowszechniać je dla zysku bez zgody redakcji i autora – szukaj adwokata!
Zamknij